Трускавець додає собі літ і нічого спільного не має з трускавками

На початку вересня 2007 р. Трускавець відзначив 180-ліття курорту і 60-річчя надання йому міського статусу.     

Якщо друга дата не викликала особливих запитань, то перша може вважатися досить умовною (до 1827 р., коли було влаштовано перше стаціонарне приміщення для ванн, властивості місцевих мінвод уже були досить знаними, а наукові дослідження і раціональне використання природних ресурсів Трускавця розпочалися пізніше).Але якщо досі історики не змогли виробити стійких уявлень про початки оздоровниці, то в питанні про заснування пізньосередньовічного поселення вони донедавна взагалі були далекими від істини.

    Найдавнішими писемними згадками про село Трускавець вважалися тривалий час актові документи про володіння ним братами Коритками під 1469 чи 1472 роками.

    Перевіривши ці свідчення, я швидко переконався, що вони застарілі. Студіювання джерел, які нагромадилися у мене протягом тривалої роботи в архівних та бібліотечних зібраннях, та їх ретельна верифікація дозволили з’ясувати, що вік Трускавця значно довший.

    Найранішою (чи найстарішою) писемною згадкою про Трускавець є документ, датований 1425 р. Він був опублікований у відомих дослідникам «Актах гродських і земських» ще 1906 р. львівським істориком А.Прохазкою. Призначена королем Сигизмундом І комісія у складі комісарів – кількох львівських і перемишльських урядників – 25.04.1425 р. провела розмежування меж території Трускавця, Сільця, Модрич і Губич, які знаходилися у складі Дрогобицького староства, з шляхетським селом Тустановичі, що перебувало у володінні Ігнатія та Михайла Тустанівських, а також Матвія Міхаловського. Джерело цікаве ще й тим, що на усталеній у ході розмежування границі Трускавця і Тустанович фіксується річка Оснича, в якій у місці броду була солона вода. Тобто вже на початку XV ст. тут зафіксована соляна ропа, яка використовувалась для виварювання солі в найдавніших промислах Прикарпаття. Інше враження: на відміну від пізніших джерел, вперше показано, що спочатку Трускавець належав до державних - столових маєтностей.

    У хронологічно пізніших джерелах фіксується шляхтич Станіслав Коритко, якому належав маєток Трускавець. Документ під 1427 р. зберігається в краківських архівах, про нього знав ще в 1919 р. історик О.Галецький. Це також давня згадка села, яка уміщена у ранньому і важливому джерелі – інвентарі коронного архіву Яна Замойського. Йдеться про те, що 29.06.1427 р. у Галичі був складений реєстр шляхти різних руських повітів, за яким Станіслав Коритко володів у Перемишльському повіті Трускавцем. Позаяк йдеться про ранній період колонізації (осадництва) прикарпатських земель, бачимо спочатку розмежування державних і приватних володінь, а за тим, отримання у володіння (державу, тобто оренду) окремих сіл, серед яких був Трускавець.

    Вдалося віднайти ще декілька ранніх свідчень про Коритків – власників-орендаторів Трускавця. Наприклад, у джерелах під 1434 і 1441 рр. Після згаданого Станіслава, найчастіше згадується Ян (Іоан), а також Фома. Причому Кориткам належали на Дрогобиччині й інші села, наприклад, Рихтичі (найдавніша згадка – 1434 р.). Рід польських магнатів Коритків гербу Єліта походив з Корит (Коритнич) Вісліцького повіту Польського королівства. В актах під 1436, 1440, 1441, 1444, 1446, 1447, 1460, 1462, 1465, 1466 і 1468 рр. брати Коритки віднотовуються під різним оглядом: у судових справах з перемишльською шляхтою, позовах, розмежувальних актах та ін. Схожа інформація продовжується в актах 70-х років – під 1470, 1471, 1472, 1476, 1477, 1478 і 1479 рр. Цікаво, що документи називають також і жінок: наприклад, Анну Коритко. В акті під 1448 р. згадується, що за Яном Коритком була замужем Катерина, донька Андрея Малеховського і Яхни.

    Рід польських Коритків продовжував кар’єру урядовців на Русі і в наступному столітті. Вони служили львівськими підчашими, стольниками, писарями та ін. У джерелах пізнішого часу в Галичині з’являються й українські Коритки, які розселилися по різноманітних місцевостях. До слова, це прізвище зустрічається й у сучасному Трускавці. Проте українські Коритки нічого спільного не мають з представниками польської шляхти, яка колись володіла Трускавцем.

    Вважається, що на початку XVI ст. Трускавець було повернуто до державних маєтностей і знову включено до складу Дрогобицького староства. Як вважає Я. Ісаєвич, датою входження є 1518 р. За деякими свідченнями, у 1472 р. Коритки відступили Трускавець Тустановським. Окрім Яцька Тустановського, у 1508 р. фігурують Петро і Юрій Любінецькі. З 1533 р. Трускавець остаточно перейшов у власність коронного скарбу і став належати до Дрогобицького староства. Відтак село регулярно описувалося та віднотовувалося в джерелах.

    За джерелами XVI ст., Трускавець був самоврядним, позаяк ним управляв виборний тивун чи отаман. Такий тип управління називався волоським. Вважається, це право мало чим відрізнялося від давньоруського, а пізніше – від німецького права. Крім рільничого господарства, до якого входило кілька десятків залежних селян-рільників, у Трускавці функціонували солеварня, млин, корчма. Окремий маєток становило вибраньство – привілейоване господарство, що постачало до польського війська озброєного жовніра. Місцева церква (перша згадка про парафію належить до 1507 р.) мала непогану земельну ділянку. Не кожне теперішнє підкарпатське село може похвалитися такими осередками господарського життя, які б дозволяли простій людині знайти заробіток.

    Заплутаною виглядала й ситуація з поясненням походження назви міста. До яких тільки версій не вдавалися дослідники в минулому: то вважали, що назва походить від польськомовної форми полуниць (трускавки), то надавали перевагу давньослов’янському імені Трушко (при цьому ніхто не задумувався над тим, яке відношення мав цей міфічний Трушко до Трускавця).

    Як вважає польський дослідник професор В.Макарський, автор дослідження «Назви місцевостей давньої Перемишльської землі», назва Трускавець є фізіографічною, а не відантропонімною. Вона постала внаслідок субстантивізації прикметника трускавий за допомогою форманта ец. Сам прикметник походить від труск, що означає шелест, хруст (тобто трусок, хмиз, сушняк). І трускавка є похідним від труск, шелест. Версія В.Макарського є найкраще обґрунтованою, позаяк будується на аналізі різноманітних форм назви та їх лінгвістично-ономастичному поясненні. Висунута версія збігається, в основному, з ранішим припущенням місцевого краєзнавця-ономаста Ярослава Ольхового, який виводить назву Трускавця від слів сухий ліс, сухостій.

    Мені вдалося віднайти таке підтвердження версії В.Макарського. У люстрації 1664/1665 рр. йдеться, що в лісах та пущах Дрогобицького староства, в яких дозволялося вирубування лісу для орендаторів трускавецького вибраньства Івана та Василя Бажуровичів, дозволялося рубати «дерево і хрусти». В інвентарі 1753 р. описано дерев’яні будівлі місцевої солеварні, серед яких трапляються «перегородка з хрусту», а також «хрустяні стіни».

    Наукова громадськість Дрогобицького регіону вдячна міському голові Трускавця Леву Грицаку за постійну увагу до історії наших населених пунктів, сприяння в організації наукових досліджень і конференцій з цієї проблематики.

    Леонід Тимошенко, професор, декан історичного факультету Дрогобицького державного педуніверситету ім. Івана Франка


    На фото: Роки йдуть, а Трускавець з віком стає усе гарнішим і ошатнішим.
ЗАТ «Видавничий дім «Високий Замок»